рефераты Знание — сила. Библиотека научных работ.
~ Портал библиофилов и любителей литературы ~
 

МЕНЮ

рефератыГлавная
рефератыБаза готовых рефератов дипломов курсовых
рефератыБанковское дело
рефератыГосударство и право
рефератыЖурналистика издательское дело и СМИ
рефератыИностранные языки и языкознание
рефератыПраво
рефератыПредпринимательство
рефератыПрограммирование и комп-ры
рефератыПсихология
рефератыУголовное право
рефератыУголовный процесс
рефератыУправление персоналом
рефератыНовые или неперечисленные

рефераты

РЕКЛАМА


рефераты

ИНТЕРЕСНОЕ

рефераты

рефераты

 

Короткий словник з мовознавства

рефераты

Короткий словник з мовознавства

2

КОРОТКИЙ СЛОВНИК З МОВОЗНАВСТВА

Гіпбнім (грец. hypo -- префікс, що означає зниження; під, внизу, і дпута -- ім'я) -- слово -- видова назва.

Гіпонімґя (грец. hypo -- під, внизу і опута -- ім'я) -- одне з основних парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі -- ієрархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових відношеннях. Синонім: квазісинонімія.

Гіпотеза вроджених мовних структур -- гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через досвід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції.

Гіпотеза лінгвальної відносності -- концепція, згідно з якою структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Синонім: гіпотеза Сепіра -- Убрфа.

Гіпотеза Сепіра --Убрфа --див. Гіпотеза лінгва'льної відносності.

Гіпотетико-дедуктивний метод -- метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці.

Глибинна структура -- у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лексичні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями.

Глибинний синтаксис-- використовуваний у теорії трансформаційних породжувальних граматик (генеративній лінгвістиці) спосіб абстрактного опису семантичної структури речення.

Глосематика (грец. gldssema, род. відм. glossematos -- слово) -- лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський структуралізм, датський структуралізм.

Глотогенез (грец. glotta -- мова і genesis -- походження) -- процес становлення людської природної звукової мови.

Глотогонічна теорія (грец. gl&tta -- мова і gonos -- народження, походження) -- теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно синтетичну, аглютинативну і флективну стадії.

Глотогонія (грец. glotta -- мова і gonos -- народження) -- походження мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови.

Глотохронологія (грец.glotta -- мова, chronos -- час і logos -- слово, вчення) -- розділ порівняльно-історичного мовознавства, який досліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення споріднених мов та ступінь близькості між ними.

Гносеологічна функція мови (rpegnos/s -- пізнання і logos -- слово, вчення) -- пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнава'льна функція, когнітивна функція.

Градуальна сема (лат. gradatio -- поступове посилення, підвищення, від gradus -- крок, ступінь) -- сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах.

Градуальні опозиції фонем -- протиставлення фонем за різним ступенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки.

Граматика (грец. grammatike (techne) -- мистецтво читати і писати букви, від gramma -- буква) -- 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.

Граматична категорія -- система протиставлених один одному рядів граматичних форм з однорідними значеннями.

Граматичне значення -- узагальнене, абстрактне мовне значення, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструкціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.

Грамема -- 1) компонент граматичної категорії, видове поняття щодо граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.

Датський структуралізм --див. Глосематика.

Дедуктивні універсалії -- універсалії, які встановлюються шляхом припущення і які є обов'язковими для всіх мов.

Дедукція (лат. deductio, від deduco) -- спосіб дослідження, який полягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення.

Делімітатйвна функція фонем (лат. delimitatio -- віддалення, відокремлення) -- розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів.

Денотат (лат. denotatns -- позначений) -- предмет чи явище навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.

Дериватолбгія (від деривація і -логія) -- див. Словотвір 2.

Деривацґйне значення --див. СловотвГрне значення.

Деривація (лат. dehvatio -- відведення води з ріки) -- див. Словотвір 1.

Дескриптивзм (англ. descriptive -- описовий) --лінгвістична течія структуралізму, для якої характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів на основі їх дистрибуції (сполучуваності одиниць, їх місця у мовленні стосовно інших одиниць тощо). Синонім: американський структуралізм.

Детермінація (лат. determinatio -- визначення)--однобічна залежність, за якої один із двох членів синтагматично визначає інший, а не навпаки.

Диглосія (грец. of/ -- двічі і glossa -- мова) -- мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однією мови, що виконують відмінні функції.

Диз'юнкція фонологічна (лат. disjunctio, від disjungo -- роз'єдную, розрізняю) -- протиставлення фонем за декількома диференційними ознаками.

Диктум (лат. dictum --сказане) -- фактичний зміст речення (висловлення).

Дисиміляція (лат. dissimilatio -- розподібнення) -- розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.

Дискурс (франц. d/scours -- мовлення) -- текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення, «занурене в життя».

Дистинктивна функція фонем (лат. distinquere -- розпізнавати, розрізняти) -- функція, яка полягає у фонетичному розпізнаванні і семасіологічному ототожненні/розрізненні слів і морфем.

Дистрибутивний аналіз -- одна з основних методик визначення і класифікації одиниць мови в дескриптивній лінгвістиці, яка базується виключно на розподілі одиниць відносно одна одної у потоці мовлення, вивченні оточення (дистрибуції) аналізованої одиниці.

Дистрибутивний синтаксис-- синтаксис, предметом якого є валентність, реляційні й дистрибутивні властивості слова. Синонім: структурний синтаксис.

Дистрибуція (англ. distribution -- розподіл, розповсюдження, від лат. distributio -- поділ, розподіл) -- узагальнена сукупність усіх оточень, у яких трапляється одиниця мови -- фонема, морфема, слово і т. д., на відміну від оточень, у яких вона траплятися не може.

Диференційна сема -- сема, за якою розрізняються слова певного лексико-семантичного поля.

Диференційні ознаки фонем -- розрізнювальні ознаки; ознаки, за якими протиставляються фонеми.

Діалексія (грец. dia -- префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, \ lexis -- слово) -- лексемні розходження удвох зі-ставлюваних мовах.

Діалект (грец. dialektos -- говір, наріччя) -- різновид певної мови, який є засобом спілкування людей, тісно пов'язаних територіально, соціально або професійно (територіальний діалект, соціальний діалект).

Діалектизми -- фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні особливості, властиві окремим діалектам (і відсутні в літературній мові).

Діалектологічний атлас -- систематизоване зібрання карт, які показують поширення діалектних особливостей певної мови на всій території її побутування.

Діалектологія (грец. dialektos -- говір, наріччя і logos -- слово, вчення) -- розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори певної мови.

Діаморфія (грец. dia -- префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і morphe -- вид, форма) --- розходження на морфологічному рівні в зіставлюваних мовах.

Діасемія (грец. dia -- префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, isema --знак) -- семантичні розходження у зіставлюваних мовах.

Діафонія (грец. dia -- префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і phone -- звук) -- розходження на фонологічному рівні в зіставлюваних мовах.

Діахронічне мовознавство -- мовознавство, яке розглядає мову в її історичному розвитку. Синонім: історичне мовознавство.

Діахронічний словотвір -- словотвір, який вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.

Діахронічні універсали -- спільні властивості в розвитку всіх або більшості мов.

Діахронія (грец. dia -- через і chronos -- час, тобто різночасність) -- 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

Діереза (грец. diairesis -- поділ, розділяння) -- викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.

Додаткова дистрибуція -- див. Доповняльна дистрибуція.

Доповняльна дистрибуція --дистрибуція, за якої мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Синонім: додаткова дистрибуція.

Евфемізми (грец. euphemismos, від ёи -- добре і phemi -- говорю) -- емоційно нейтральні слова або вирази, вживані замість синонімічних слів або виразів, які здаються мовцеві непристойними, грубими чи нетактовними.

Еквіполентні опозиції фонем (лат. aequipolens -- рівносильний, рівноцінний) -- опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю в одному з членів опозиції ознаки, якої не має інший член опозиції.

Екзотизми (грец. exotikos -- чужий) -- слова, запозичені з маловідомої мови і вживані для надання мовленню особливого (місцевого) колориту.

Експансіонізм (франц. expansionni'sme, від лат. expansio -- розширення, поширення) -- використання здобутків інших наук для пояснення мовних явищ; вихід лінгвістики (когнітивної) в інші науки.

Експланаторність (англ. to explain -- пояснювати) -- принцип по-яснення мовних явищ.

Експонент (лат. exponens -- той, що виставляє напоказ) -- план вираження мовного знака, позначувальне.

Екстралінгвальні причини мовних змін (лат. extra -- поза, зовні, крім і lingua -- мова) -- див. Зовнішні причини мовних змін.

Елементарні універсалі -- універсалі)', які стверджують наявність або відсутність чогось у всіх мовах. Синонім: прості універсали.

Емїчний рівень -- мовний рівень на відміну від мовленнєвого.

Емотивна функція мови -- функція вираження почуттів і емоцій.

Енантіосемія (грец. enantios -- протилежний і sema -- знак) -- наявність у слові протилежних (антонімічних) значень; внутрішньослівна антонімія.

Ентропія (грец. en -- в і trope -- поворот, зміна, перетворення) -- міра невизначеності ситуації (обсягу недостатньої інформації), яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті.

Епентеза (грец. epenthesis -- вставка) -- поява у словах неетимологічного звука між двома іншими для полегшення переходу між артикуляціями різних звуків.

Епідигматика -- один із трьох аспектів системного вивчення лексики, який визначається асоціативно-дериваційними зв'язками між словами за формою і за змістом.

Ергативні мови (грец. ergate~s -- діюча особа) -- мови, в яких речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.

Естетична функція мови -- функція вираження і виховання прекрасного. Синонім: поетична функція.

Етимологія (грец. etimon -- істина і lo'gos -- слово, вчення) -- 1) походження слів; 2) розділ мовознавства, який вивчає походження слів.

Етнолінгвістика (грец. ethnos-- народ і лінгвістика)-- напрям у мовознавстві, який вивчає мову в її зв'язках з культурою, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні та розвитку мови.

Закон економії сил --див. Закон мовної економії.

Закон мовної економії -- прагнення мовця зекономити зусилля при користуванні мовленням як одна з причин мовних змін. Синоніми: закон економії сил, теорія мінімального зусилля.

Закон Цапфа -- лінгвостатистичний закон, згідно з яким відношення рангу слова в частотному словнику до частотності слова в мові становить постійну величину (константу): rf =с, де г-- ранг слова в частотному словнику, f-- частота слова, с -- постійна величина.

Зворотна деривація -- див. Зворотне словотворення.

Зворотне словотворення -- різновид морфологічного способу словотворення, наслідком якого є лексична одиниця, що за структурою простіша від твірного слова. Синоніми: зворотна деривація, редеривація.

Звукові закони -- див. Фонетичні закони.

Звукосимволізм -- закономірний, не довільний, фонетично мотивований зв'язок між звучанням і значенням слова. Синоніми: звуковий символізм, фонетичний символізм, символіка звука.

Зіставне мовознавство -- мовознавча дисципліна, яка вивчає дві чи більше мов з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Синоніми: контрастна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика.

Зіставний метод -- сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Синоніми: контрастивний метод, типологічний метод.

Знак -- матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації.

Знак-індекс (лат. index, від indico -- вказую) -- знак, пов'язаний з позначуваним предметом, як дія зі своєю причиною. Синоніми: знак-прикмёта, знак-симптом.

Знак-копія -- відтворення, репродукція, подібна на позначуваний предмет.

Знак-прикмета --див. Знак-індекс.

Знак-сигнал -- знак, який вимагає після себе певних дій, реакції.

Знак-симптом (грец. symptoma -- збіг обставин, ознака) --див. Знак-Гндекс.

Знаковий рівень мови -- рівень мови, на якому її одиниці виступають як знаки (словосполучення, слова і морфеми).

Зовнішнє мовлення -- мовлення у власному сенсі (втілене у звуки, таке, що має звукове вираження).

Зовнішні причини мовних змін -- причини, які знаходяться поза мовою; суспільно-політичні, економічні, історичні, географічні та інші чинники, пов'язані з розвитком і функціонуванням мов. Синонім: екстралінгвальні причини.

Зовнішня лінгвістика -- галузь мовознавства, яка вивчає сукупність етнічних, суспільно-історичних, соціальних, географічних та інших чинників як нерозривно пов'язаних з розвитком і функціонуванням мови.

Ідеалізована когнітивна модель -- усі уявлення про предмет (об'єкт) зразу, в цілому; нерозчленований образ, який зумовлює певну поведінку (рольову структуру) мовного знака.

Ідеографічні словники -- словники, що подають лексичний склад мови за семантичними розрядами (поняттєвими рубриками). Синоніми: ідеологічні словники, тематичні словники, тезауруси.

Ідеологічні словники -- див. Ідеографічні словники.

Ієрархічні відношення у мові -- відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.

Ієрогліф (грец. hierds -- священний і glyphe -- різьблене зображення) -- графічний знак, у зображенні якого зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом.

Ізафет (араб, аль-ідафату -- додаток, доповнення, приєднання) -- атрибутивне словосполучення в тюркських мовах, що складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові.

Ізоглоса (грец. Fsos -- рівний, однаковий іg/ossa -- мова) --лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища.

Ізольовані опозиції фонем -- опозиції, які властиві тільки даній парі фонем, тобто більше ніде не повторюються.

Ізолюючі мови -- мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. Синонім: кореневі мови.

Іллокуція (лат. іі-- префікс, який має посилювальне значення, вказує на рух всередину чогось, і англ. locution -- мовний зворот) -- відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації.

Імплікаційні універсали (лат. implicatio, від implico -- тісно зв'язую) -- універсалі!', які стверджують певну залежність між різними мовними явищами. Синонім: складнґ універсалі.

f індекс деривації -- відношення числа словотвірних морфем до числа слів.

Індекс синтетичності -- відношення числа морфем до числа слів.

Індоєвропейські мови -- родина споріднених мов, до якої входять індійська, іранська, слов'янська, балтійська, германська, романська, кельтська, грецька, албанська, вірменська групи мов.

Індуктивні універсалі -- універсалі!, які встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах.

Індукція (лат. inductio-- наведення, збудження)-- прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ, узагальнення результатів окремих конкретних досліджень.

Інженерна лінгвістика -- див. Обчислювальна лінгвїстика.

Інкорпорація (пізньолат. incorporatio -- введення до свого складу, від лат. in -- в і corpus -- тіло) -- спосіб синтаксичного зв'язку компонентів словосполучення або всіх членів речення, за якого компоненти поєднуються в єдине ціле без формальних показників у кожному з них.

Інкорпоруючі мови --див. Полісинтетичні мови.

Інтегральна сема (лат. integralis -- нероздільно пов'язаний з цілістю) -- сема, спільна для двох чи більше лексичних значень.

Інтегральні ознаки фонем (лат. integralis -- нероздільно пов'язаний з цілістю) -- ознаки, які не утворюють опозицій даної фонеми з іншими, тобто не служать для розрізнення значень слів чи морфем. Синонім: недиференцїйні ознаки фонем.

Інтерлінгвістика (лат. inter-- між і лінгвістика) -- розділ мовознавства, який вивчає міжнародні мови як засіб міжмовного спілкування.

Інтерференція (лат. inter-- між, взаємно і ferio -- торкаюся, ударяю)-- взаємодія мовних систем за двомовності, яка виражається у відхиленнях від норми і системи другої мови під впливом рідної.

Інтонація (лат. intonare -- голосно вимовляти) -- ритміко-мелодій-ний малюнок мовлення, який служить у реченні засобом вираження синтаксичних значень і емоційно-експресивного забарвлення.

Інформатика --див. Теорія інформації.

Історико-культурна функція мови --див. Кумулятивна функція мови.

Історичне мовознавство -- див. Діахронічне мовознавство. Ймовірнісна сема -- див. Потенційна сема.

Катетеризація (англ. categorization, від грец. kategoria -- ознака) -- підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику досвіду (категорію) і визнання його членом цієї категорії, а також процес утворення і виділення самих категорій, членування зовнішнього і внутрішнього світу людини відповідно до сутнісних характеристик його буття й існування, упорядковане представлення різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів або об'єднань.

Категорія (грец. kategoria -- ознака) -- 1) одна з пізнавальних форм мислення людини, яка дозволяє узагальнити її досвід і здійснювати його класифікацію; 2) у когнітивній лінгвістиці -- когнітивна структура, концептуальний клас, що складається з елементів -- членів категорії, об'єднаних «родинною подібністю».

Категорія стану -- незмінні слова, які означають стан і вживаються у функції співвідносного з присудком головного члена односкладного речення. Синонім: предикатйви.

Квазісинонімія (лат. quasi -- ніби, майже, немовби і синонімія) -- див. Гіпонімія.

Квантитативна типологія мов (лат. quantitas -- кількість) -- типологія, в основу якої покладено статистичні індекси, які відображають ступінь наявності в різних мовах тієї чи іншої якісної ознаки.

Керування --тип синтаксичного зв'язку, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом.

Кібернетична лінгвістика --лінгвістика, яка розглядає мову як одну з керуючих і керованих систем; мова інтерпретується як система правил творення, перетворення і комбінування її одиниць.

Кількісні методи в мовознавстві -- використання підрахунків і вимірювань при вивченні мови і мовлення.

Класёма -- найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частини мови (предметність, ознака, дія тощо).

Класифікаційні категорії -- граматичні категорії, які характеризують ціле слово, є його постійною ознакою і служать рубриками класифікації слів (напр., категорія роду іменника, категорія виду дієслова тощо).

Когезія (лат. cohaesus-- зв'язаний, зчеплений)-- засоби зв'язності в тексті (повтори, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, порядок слів тощо).

Когнітивна лінгвістика (англ. cognition -- знання, пізнання; пізнавальна здатність) -- мовознавчий напрям, в якому функціонування мови розглядається як різновид когнітивної (пізнавальної) діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища.

Когнітивна модель -- 1) концепція мови як різновиду когнітивно-го процесу; 2) модель розуміння тексту як результату природної обробки мовних даних; 3) характеристика процесу катетеризації у мові (про-позиційні, схематичні, метафоричні й метонімічні моделі).

Когнітивна семантика -- теорія значення, яка стверджує, що значення мовної одиниці не може бути зведеним до об'єктивної характеризації позначеної нею ситуації і тому необхідно враховувати й ракурс, що обирається концептуалізатором при розгляді ситуації і способу її вираження.

Когнітивна функція мови (лат. cognosce -- пізнавати) -- див. Гносеологічна функція мови.

Когнітологія (англ. cognition -- знання, пізнання; пізнавальна здатність і грец. logos -- слово, вчення) -- інтегральна наука про когнітивні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу.

Код (франц. code) -- система символів для передавання, обробки й зберігання різної інформації; спосіб запису інформації.

Коментатив (лат. commentator -- пояснюю, тлумачу) -- див. Пере-повіднйй спосіб.

Компаративний метод (лат. comparativus -- порівняльний) --див. Порівняльно-історичний метод.

Компонентозначення --див. Сёма.

Компонентний аналіз (лат. componens -- той, що складає) -- методика дослідження плану змісту значеннєвих одиниць мови з метою розщеплення значення на мінімальні семантичні складники (компоненти).

Комп'ютерна лінгвістика -- див. Обчислювальна лінгвістика.

Комунікативна лінгвістика -- напрям сучасного мовознавства, що вивчає мовне спілкування, яке складається зтаких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.

Комунікативна функція мови (лат. communicatio -- повідомлення, зв'язок) -- функція спілкування між людьми, народами.

Комунікативний синтаксис -- синтаксис, об'єктом якого є актуальне членування речення, комунікативна парадигма речень, типологія висловлень тощо.

Комунікативність речення -- одна з основних ознак речення, яка полягає у співвіднесеності його семантики з логічним судженням і здатності входити до будь-яких форм спілкування, вписуватися в конситуацію мовлення.

Комутація (лат. commutatio -- зміна) -- співвідношення між двома знаками мови, за якого одиниці плану вираження цих знаків перебувають у такій самій відповідності, як і одиниці плану змісту цих знаків.

Конативна функція мови (лат. con-natus -- народитися (виникнути) разом, одночасно; бути вродженим) -- функція засвоєння.

Конвергенція (лат. convergo -- сходжусь, наближаюсь) -- 1) збіг двох чи більше звуків мови в один звук; 2) зближення і збіг двох мов унаслідок контактування.

Конверсией -- слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі.

Конверсія (лат. conversio -- обертання, перетворення) -- 1) у семантиці--зображення однієї ситуації поперемінно з двох протилежних сторін (Роман купує у Степана книжку -- Степан продає Романові книжку); 2) у словотворенні -- спосіб словотворення без використання спеціальних словотвірних афіксів, перехід слів із одної частини мови в іншу.

Конкретне мовознавство -- мовознавство, яке вивчає окремі (конкретні) мови (україністика, русистика тощо).

Конотація (лат. со (п) -- префікс, що означає об'єднання, сумісність, і notatio -- позначення) -- додаткові семантичні і прагматичні особливості («співзначення») лексичного значення та значень інших мовних рівнів, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект.

Конститутивна функція фонем (лат. constitutus -- визначений) -- функція, пов'язана з творенням одиниць вищого рівня -- морфем і слів.

Конструктивне мовознавство {лат. constructs -- побудова, складання) -- мовознавство, яке вивчає мову, її структуру на відміну від функціонального мовознавства, яке вивчає мовлення.

Конструктивний синтаксис (лат. constructio -- побудова, складання) -- синтаксис мови (не мовлення); вивчає речення як структурні схеми.

Конструкційна граматика -- граматика, яка при інтерпретації форми та змісту висловлень і фраз враховує не тільки форму і зміст їхніх складників, а й значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники.

Контекст (лат. contextus -- поєднання, зв'язок) -- мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвальна одиниця.

Контенсивна типологія мов (англ. content -- зміст) -- типологія, зорієнтована на зміст, семантику (на семантичні категорії мови і способи їх вираження).

Контрастивна лінгвістика --див. Зіставне мовознавство.

Контрастивний метод --див. Зіставнйй метод.

Контрастна дистрибуція (франц. contraste -- протилежність) -- дистрибуція, коли мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях, але мають різне значення (дім -- дим --дум --дам).

Конфронтатйвна лінгвістика --див. Зіставне мовознавство.

Концепт (лат. conceptus --думка, поняття) -- у когнітивній лінгвістиці -- одиниця ментальних або психічних ресурсів свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua menta//s), усієї картини світу, відображеної в мозку людини; відомості проте, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об'єкти світу.

Концептуалізація (англ. conceptualization, від лат. conceptus -- думка, поняття) -- поняттєва класифікація; процес пізнавальної діяльності людини, який полягає в осмисленні інформації, що надходить до неї, і призводить до утворення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи в мозку людини; процес структурації знань і виникнення різних структур представлення знань із деяких мінімальних концептуальних одиниць.

Концептуальна система -- сукупність усіх концептів, наявних у розумі людини, їх упорядковане об'єднання.

Концептуальний аналіз -- у когнітивній лінгвістиці -- методика дослідження концептів на основі сполучуваності відповідних лексем, а також більш широких контекстів їх вживання.

Копенгагенський структуралізм --див. Глосематика.

Корелятивні опозиції фонем (лат. со -- префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і relatio -- відношення) -- опозиції, члени яких розрізняються тільки однією ознакою, а за всіма іншими -- збігаються.

Кореляція (лат. correlatio -- співвідношення) -- 1) ряд фонематичних опозицій за однією диференційною ознакою; 2) взаємна зумовленість, семіологічна залежність двох чи більше одиниць мови.

Кореневі мови --див. Ізолюючі мови.

Корінь -- основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах.

Креольські мови (франц. Creole, від ісп. сгіоііо -- людина мішаного походження, від батьків двох рас) -- мови, сформовані на основі піджинів і які стали рідними для певного колективу їх носіїв.

Кульмінативна функція фонем (лат. сиїтеп -- вершина) -- функція, яка полягає в забезпеченні цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу або сингармонізмові.

Кумулятивна функція мови (лат. ситиіо -- згрібаю, нагромаджую) -- функція зберігання всього того, що виробила нація в духовній сфері. Синонім: історико-культурна функція.

Ларингальна теорія (грец. Іагіпх -- гортань) --теорія найдавнішого складу, походження і чергування індоєвропейських голосних, яка виходить з існування у прамові особливих фонем, умовно названих ларингалами.

Лексема (грец. lexis-- слово, вислів)-- слово як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови.

Лексико-граматичні розряди (категорії) -- граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, для яких характерна спільна семантична ознака (збірність, речовинність, зворотність тощо).

Лексикографія (грец. Іехікбп -- словник і grapho -- пишу) -- розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад.

Лёксико-семантична група -- тісне об'єднання слів у межах лексико-семантичного поля.

Лексико-семантична система -- один із рівнів мовної структури, що складається із слів та їхніх значень.

Лексико-семантичне поле -- сукупність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ.

Лексико-семантичний спосіб словотворення -- спосіб словотворення, за якого основним словотворчим засобом є зміна лексичного значення твірного слова (при збереженні його матеріальної структури).

Лексико-синтаксичний спосіб словотворення -- спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом поєднання в одному слові двох чи більше слів або словоформ внаслідок лексикалізації словосполучень.

Лексичне значення -- історично закріплена у свідомості людей віднесеність слова з певним явищем дійсності.

Лінгвістика тексту-- галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.

Лінгвістична географія -- див. Ареальна лінгвістика.

Лінгвістична типологія -- див. Типологічне мовознавство.

Лінгвогенетичний метод (лат. lingua -- мова і genesis -- походження) --див. Порівняльно-історичний метод.

Лінгвогеографія -- див. Ареальна лінгвістика.

Лінгводидактика (лат. lingua -- мова і грец. didakti'Kos -- повчальний) -- теорія освіти, що обґрунтовує і розкриває зміст, методи і форми навчання мови.

Лінгвостатистика -- розділ математичної лінгвістики, який вивчає статистичні закономірності в мові.

Логіко-граматичний синтаксис -- синтаксис, в якому речення і його компоненти інтерпретуються з позиції логіки.

Логіцизм -- див. Логічний напрям у мовознавстві.

Логічний напрям у мовознавстві -- сукупність течій, концепцій, що вивчають мову в її зв'язках із мисленням та знанням і орієнтуються на певні школи в логіці та філософії. Синонім: логіцизм.

Локація (англ. locution -- мовний зворот, вислів) -- використання мовних засобів для досягнення мети.

Маркер (франц. marqueur, від marquer -- робити мітку) -- див. Сёма.

Математична лінгвістика -- галузь мовознавства, яка вивчає можливості застосування математичних методів для дослідження й опису мов.

Математична логіка -- формальна логіка, яка застосовує матема-тичні методи й спеціальний апарат символів і досліджує мислення за допомогою обчислень (формалізованих мов).

Машинний переклад -- переклад текстів з однієї мови на іншу за допомогою ЕОМ.

Ментальні репрезентації (франц. mental -- мислений, розумовий, від лат. mens, mentis -- розум, думка, мислення і representatio -- наочне зображення) -- ключове поняття когнітивної науки, яке стосується процесу представлення (репрезентації) світу в голові людини й одиниць такого представлення; умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний або видуманий світусвідомості, втілюють знання про нього й почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення.

Метамовна функція -- функція мови бути засобом дослідження і опису мови у термінах самої мови.

Метод глотохронології (грец. glotta -- мова, chronos -- час і logos -- слово, вчення) -- статистичний метод датування, який застосовується для визначення тривалості окремого існування двох споріднених мов шляхом підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їх основному словниковому фонді.

Метод лінгвістичної географії-- метод, який полягає у нанесенні на географічну карту даних про особливості певних мовних явищ у вигляді ізоглос (ліній, які позначають межі поширення певного мовного явища).

Методика безпосередніх складників -- спосіб подання словотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучення чи речення у вигляді ієрархії вкладених один в одного елементів.

Методика семантичного поля -- спосіб дослідження лексико-семантичних систем двох чи більше мов, який полягає втому, що семантичне поле однієї мови накладається на відповідне поле іншої і таким чином установлюються їхні відмінності, зумовлені неоднаковим членуванням мовами навколишнього світу.

Методика фізіологічних реакцій -- методика, яка полягає в реєстрації фізіологічних реакцій людського організму (судинна реакція, розширення зіниць ока, зміни частоти пульсу тощо) на певні мовленнєві стимули.

Мова -- природна система комунікативних знаків і правил їх функціонування.

Мова-еталон -- ідеальна мовна система, спеціально сконструйована лінгвістом, у якій представлені універсальні властивості всіх мов, як основа (тло) для зіставних досліджень мов.

Мова-основа -- див. Прамова.

Мовленнєвий акт -- цілеспрямована мовленнєва дія, здійснювана відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки.

Мовлення -- конкретно застосована мова; засоби спілкування в їх реалізації.

Мовна асиміляція -- процес утрати етносом рідної мови і перехід на мову іншого (панівного) етносу.

Мовна картина світу -- спосіб відбиття реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами.

Мовна компетенція (лат. competentia, від competo -- взаємно прагну; відповідаю, підходжу) -- рівень знання своєї мови певним індивідом.

Мовна норма -- сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування.

Мовна політика -- сукупність ідеологічних принципів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі.

Мовна ситуація -- сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні у межах певних адміністративно-політичних утворень.

Мовна типологія (грец. typos -- форма, зразок і logos -- вчення) -- 1) визначення загальнолінгвістичних таксономічних категорій як основа для класифікації мов за типами; 2) розділ мовознавства, який досліджує принципи і опрацьовує способи типологічної класифікації мов.

Мовний етикет -- усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються у конкретних ситуаціях спілкування і відповідають національно-культурним традиціям певного соціуму.

Мовний союз --особливий тип ареально-історичної спільності мов, що характеризується певною кількістю подібних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактного й конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.

Мовні контакти (лат. contactus -- дотик) -- взаємодія двох чи більше мов, яка впливає на структуру і словниковий склад однієї чи багатьох із них.

Мовні універсали(лат. universalis -- загальний) -- явища, властиві всім мовам або більшості з них.

Модальність (від сер.-лат. modalis -- модальний; лат. modus -- міра, спосіб) -- функціонально-семантична категорія, яка виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного.

Модифікаційне словотвірне значення (лат. modificatio -- видозміна, перетворення) --додаткова ознака до значення твірного слова без зміни частиномовної належності слова.

Модус (лат. modus -- міра, спосіб) -- частина речення (висловлення), яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного; оцінка змісту речення (висловлення).

Молодограматизм -- напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, що поставив собі за мету досліджувати живі мови, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.

Моногенез --див.Теорія моногенезу.

Морф (грец. morphe -- вигляд, форма) -- конкретний лінійний представник морфеми, один із формальних її різновидів; найкоротший мінімальний відрізок словоформи, наділений значенням.

Морфема (грец. morphe -- вигляд, форма) -- мінімальна двостороння одиниця мови,тобто одиниця, що має план вираження і план змісту і яка не членується на простіші одиниці такого самого роду.

Морфологічний рівень мови -- система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння.

Морфологічний спосіб словотворення -- спосіб словотворення, за якого словотворчим формантом є афіксальні засоби.

Морфологія (грец. morphe -- вигляд, форма і logos -- слово, вчення) -- 1) граматична будова слова; система притаманних мові морфологічних одиниць, категорій і форм, а також правил їх функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає закономірності функціонування і розвитку цієї системи.

Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення -- спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом переведення слова або окремої словоформи з однієї частини мови в іншу.

Морфонема (від морфема і фонема) -- ряд фонем, що замінюють одна одну в межах тієї самої морфеми і представлені в її аломорфах.

Морфонологічний проміжний рівень -- рівень мови, проміжний між фонологічним і морфологічним.

Морфонологія -- розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей для вираження граматичних значень.

Морфосилабема (від морф і грец. syllabe -- склад) -- мінімальна фономорфологічна одиниця в кореневих мовах, де морфема і склад збігаються. Синоніми: силабема, силабоморфема.

Надлишковість інформації -- різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації.

Надфразова єдність -- відрізок мовлення, що складається з двох чи більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію.

Натуралізм -- див. Натуралістичний напрям у мовознавстві.

Натуралістичний напрям у мовознавстві -- напрям, який винику межах порівняльно-історичного мовознавства І половини XIX ст. і поширював принципи й методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Синонім: натуралізм.

Національно-мовна політика -- мовна політика як частина національної політики держави.

Недиференційні ознаки фонем -- див. Інтегральні ознаки фонем.

Нейролінгвістика (грец. пеиго -- жила, нерв і лінгвістика) -- наукова дисципліна, яка виникла на межі неврології та лінгвістики й вивчає систему мови у співвідношенні з мозковим субстратом мовної поведінки.

Нейтралізація фонем (лат. neutralis -- не належний ні тому, ні іншому) -- зняття фонологічного протиставлення у певних положеннях (позиціях).

Неогумбольдтіанство -- напрям у лінгвістиці, який характеризується прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.

Неолінгвістика -- опозиційний до молодограматизму напрям, який трактував мову з позицій ідеалізму й естетизму.

Несистемний контекст -- контекст, який не випливає із семанти-ки слова; невластивий для слова контекст.

Номінативна функція (лат. nominativus -- називний, відпотіпо -- називаю) -- функція позначення предметів і явищ зовнішнього світу і свідомості. Синоніми: репрезентативна функція, референтна функція.

Номінативний синтаксис -- синтаксис, який вивчає номінативну функцію речень, тобто функцію, пов'язану з позначуваною реченням ситуацією (подією).

Номінативні мови (лат. nominativus -- називний) -- мови, в яких єдино можливою формою підмета є називний (номінативний) відмінок незалежно від перехідності (неперехідності) дієслова.

Норма мовна --див. Мовна норма.

Ностратична теорія (лат. noster-- наш)-- теорія, згідно з якою окремі мовні родини об'єднуються на глибшому етапі реконструкції в одну ностратичну надродину. Синонім: борёйська теорія.

Нульова морфема -- морфема, яка не має реального звукового вираження в одній із форм парадигми і виділяється, усвідомлюється тільки у співвідношенні з матеріально вираженими морфемами в інших формах цієї ж парадигми.

Обчислювальна лінгвістика -- лінгвістика, предметом якої є вивчення мови, пов'язане з можливостями машинної обробки і переробки інформації, що міститься в одиницях мови, й інформації про саму мову, її будову і функціонування.

Одномірні опозиції фонем -- опозиції фонем, в яких їхні спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються.

Омоніми (грец. homos -- однаковий і опута -- ім'я) -- слова, які звучать однаково, але мають різні значення.

Ономасіологія (грец. onomasia -- найменування і logos -- слово, вчення) -- теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасіологією), який вивчає природу, закономірності і типи мовного позначення елементів дійсності.

Описовий метод -- метод планомірної інвентаризації одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.

Опозиції фонем (лат. oppositio -- протиставлення) -- протиставлення двох чи кількох фонем для виявлення різниці між ними.

Опозиційний прийом -- прийом, який полягає в зіставленні мовних одиниць для встановлення їхніх диференційних ознак і на цій основі об'єднання їх у певні парадигматичні класи.

Орфографія (грец. orthographia, від orthos -- правильний і grapho -- пишу) -- історично сформована й загальноприйнята система правил щодо передачі мовлення на письмі.

Особа -- граматична словозмінна категорія дієслова (в деяких мовах також іменника в позиції присудка), що означає відношення суб'єкта дії до мовця.

Палаталізація (лат. palatum -- піднебіння) -- пом'якшення приголосних у певних фонетичних позиціях внаслідок піднесення середньої спинки язика до піднебіння.

Парадигма (грец. paradeigma -- приклад, зразок) -- 1) у широкому розумінні -- ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношеннями до інших; 2) у вужчому розумінні -- об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути заміненою іншою одиницею цього класу.

Парадигматика--один із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єднуваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення.

Парадигматичні відношення -- відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови.

Паракінесика (грец. para -- біля, коло, поряд і kinetikos -- той, що рухає) -- жести і міміка як засоби спілкування.

Паралінгвістика (грец. para -- біля, коло, поряд і лінгвістика) -- 1) сукупність невербальних засобів спілкування; 2) розділ мовознавства, який вивчає ці засоби.

Переповідний спосіб -- спосіб, який позначає неочевидну дію (інформацію з чужих уст) і може виражати відтінок недовір'я, сумніву, здивування. Синонім: коментатйв.

Перлокуція (лат. per -- префікс, що означає посилення, завершення, дію, спрямовану на щось, крізь щось, і англ. locution -- мовний зворот, вислів) -- вплив мовлення на свідомість та поведінку адресата.

Перформатив (лат. performo -- ді ю) -- висловлення, еквівалентне дії, вчинку.

Перформатйвна функція -- функція мовлення, яка полягає у виконанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійсненню дії. Див. Перформатив.

Перцептивна функція фонем (лат. perceptio -- сприймання, пізнавання) -- розпізнавальна функція.

Пїджини (від спотвореного англ. business -- справа) -- змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування.

Пізнавальна функція мови -- див. Гносеологічна функція мови.

Побутовий контекст --див. Ситуативний контекст.

Поверхнева структура -- спосіб конкретного опису синтаксичної побудови кожного окремого речення з його глибинних структур. Див. Глибинна структура.

Поетична функція мови --див. Естетична функція мови.

Полісемія (грец. polysemos -- багатозначний) -- наявність різних лексичних значень в одному й тому самому слові.

Полісинтетичні мови (грец. polys -- багато і synthesis -- поєднання) -- мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Синонім: інкорпоруючі мови.

Поняттєві категорії-- загальні смислові компоненти, властиві не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражаються в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично).

Поняття -- форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак.

Порівняльно-історичне мовознавство-- лінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов.

Порівняльно-історичний метод -- сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компаративний метод, лінгвогенетйчний метод.

Погоджувальна лінгвістика -- див. Генеративїзм.

Потенційна сема -- сема, яка не характеризує позначені словом предмет чи поняття, але може виявлятися у певних ситуаціях. Синонім: ймовірнісна сема.

Прагматика (грец. pragmatikos -- дійовий, чинний) -- сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації.

Прагматична функція мови -- функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого.

Прагматичний синтаксис -- синтаксис, предметом якого є комплекс проблем, пов'язаних з мовцем і адресатом, їх взаємодією у процесі комунікації.

Прамова -- мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов.

Праформа -- вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконструйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетйп.

Предикат (лат. praedicatum -- сказане) -- конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт.

Предикативи (лат. praedicativus -- стверджувальний, категоричний) -- див. Категорія стану.

Предикативність -- комплексна синтаксична категорія, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як комунікативну одиницю.

Пресупозиція (лат. ргае -- попереду і suppositio -- припущення, презумпція) -- компонентсмислу речення, який повинен бути істинним для того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті.

Привативні опозиції фонем -- опозиції, в яких один елемент має якусь ознаку, а інший її не має.

Прийом відносної хронології -- прийом порівняльно-історичного методу, який полягає у встановленні послідовності появи в часі мовних явищ (яке з них виникло раніше, а яке пізніше).

Прийом внутрішньої реконструкції -- прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови.

Прийом зовнішньої реконструкції -- прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов.

Прийом «слів і речей» -- прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі.

Прийом тематичних груп -- прийом дослідження лексики, за якого слово вивчають у зв'язку з іншими словами, пов'язаними з ним спільною темою.

Прийоми внутрішньої інтерпретації -- способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків.

Прийоми зовнішньої інтерпретації -- способи вивчення мовних явищ за зв'язком з позамовними (соціологічними, логіко-психологічними та ін.) явищами.

Прийоми міжрівневої інтерпретації -- способи дослідження мовних явищ, які полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня.

Прикладне мовознавство -- напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із використанням мови.

Прилягання --тип синтаксичного зв'язку між словами, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно.

Принцип конгеніальності (лат. соп -- префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і genius-- дух)-- принцип гармонізації творчих можливостей автора і читача.

Приховані категорії -- семантичні й синтаксичні ознаки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.

Пропозиція (лат. propositio -- основне положення) -- семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної парадигм речень.

Пропорційні опозиції фонем -- опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, як і в іншій опозиції.

Просодія (грец. prosodia -- приспів, наголос) -- над сегментні особливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.

Прості універсали --див. Елементарні універсали.

Просторова лінгвістика --див. Ареальна лінгвістика.

Протеза (грец. prothesis-- додання, приєднання) -- поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Прототип (англ. prototype, від грец. prototypon -- прообраз) -- 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи властивості без домішки інших властивостей.

Психолінгвістика (грец. psyche -- душа і лінгвістика) -- галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.

Психолінгвістичні методи -- методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.

Психологізм --див. Психологічний напрям у мовознавстві.

Психологічний напрям у мовознавстві -- сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психологізм.

Редеривація (лат. ге -- префікс, що означає зворотну або повторну дію, \деривація\--див. Зворотне словотворення.

Рема (грец. rhema -- сказане) -- компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення -- тему і створює предикативність, закінчене вираження думки.

Репрезентативна функція (лат. representatio -- наочне зображення) -- див. Номінативна функція.

Референт (англ. refer -- співвідносити, посилатися; лат. referens -- той, що відносить) -- об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.

Референтна функція --див. Номінативна функція.

Речення -- основна синтаксична одиниця, яка являє собою інтонаційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності.

Рівні мови -- складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).

Рід -- граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.

Сёма (грец. sema-- знак)-- мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер.

Семантика (франц. semantique -- наука про зміст, від грец. se mant/kos -- який має значення, означає) -- 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.

Семантичний диференціал -- психолінгвістичний прийом (анкетування), який полягає у використанні комплексу пар семантичних диференційних ознак для характеристики одиниць мови (визначення відстані між значеннями слів, їх місця в лексико-семантичній системі, вивчення звукосимволізму тощо).

Семантичний множник -- див. Сёма.

Семіологія --див. Семіотика.

Семіотика (грец. semeion -- знак) -- наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.

Сигніфікативна функція фонем (лат. significare --давати знати, виявляти) -- функція розрізнювати значення слів і морфем.

Силабема (грец. sy//atoe~ -- склад) -- див. Морфосилабёма.

Силабоморфема --див. Морфосилабёма.

Сильна позиція фонем -- позиція, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

Символіка звука --див. ЗвукосимволГзм.

Сингармонізм (грец. syn -- разом і harmonia -- співзвучність) -- характерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподібнення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім голосним звукам кореня.

Синкретизм (грец. synkretikos -- з'єднання) -- формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.

Синоніми (грец. synonimos-- однойменний)-- слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.

Синтагматика (грец. syntagma, буквально -- разом побудоване; поєднання, зв'язок) -- один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.

Синтагматичний синтаксис -- розділ синтаксису, який вивчає синтаксичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею відношення.

Синтагматичні відношення -- відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.

Синтаксёма-- мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організації речення.

Синтаксис (грец. syntax/s -- побудова, порядок) -- 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.

Синтаксична типологія мов --типологія, яка грунтується на відношеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні.

Синтактика -- один із аспектів дослідження мови, за якого виділяються відношення між одиницями мови.

Синтетизм (грец. synthesis -- поєднання) -- типологічна ознака мовної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних).

Синтетичні мови (грец. synthesis -- поєднання) -- мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Синхронічне мовознавство -- мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. СинхронГя).

Синхронічний словотвір -- словотвір, який вивчає систему словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, яка визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами.

Синхронія (грец. synchronos -- одночасний) -- 1) стан мови на певний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).

Сирконстанти (франц. circomstance, від лат. circumstant/a -- обставини, умови) -- вільні, не зумовлені валентними властивостями поширювачі слова (обставини часу, місця, способу дії тощо).

Система мови (грец. systema -- ціле, що складається з частин; поєднання) -- множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.

Системний контекст -- контекст, за якого сполучуваність слова зумовлена його індивідуальним значенням.

Ситуативний контекст -- контекст, зумовлений певною ситуацією. Синонім: побутовий контекст.

Склад -- звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря; мінімальна одиниця мовленнєвого потоку, яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків.

Складні універсали -- див. Імплікаційні універсали.

Слабка позиція фонем -- позиція, в якій протиставлення фонем є неповним або зовсім зникає.

Слово -- основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень.

Словозміна--творення граматичних форм одного й того самого слова.

Словозмінні граматичні категорії -- категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовленнєвому ланцюжку.

Словосполучення -- два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.

Словотвір -- 1) творення похідних слів за дериваційними правилами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, дерива'ція; 2) розділ мовознавства (традиційно -- граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватологія.

Словотвірна модель --див. Словотвірний тип.

Словотвірна мотивація -- семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.

Словотвірна похідність -- семантична вивідність властивостей похідного слова з властивостей вихідних одиниць.

Словотвірне гніздо -- сукупність слів, упорядкованих відношеннями похідності і об'єднаних спільним коренем.

Словотвірне значення -- узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх твірних і виражається за допомогою словотвірного форманта. Синонім: дериваційне значення.

Словотвірний ланцюжок -- комплексна одиниця словотвірного гнізда, що об'єднує ряд споріднених слів, які перебувають у відношеннях послідовної похідності і взаємозалежності.

Словотвірний проміжний рівень -- рівень мови, проміжний між морфологічним і лексико-семантичним.

Словотвірний тип -- формально-семантична схема побудови похідних слів, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного значення. Синонім: словотвірна модель.

Словотворення -- див. Словотвір 1.

Словоформа -- граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями.

Соціальний символізм -- один із виявів взаємозв'язку між соціальною структурою суспільства і його культурою; регуляція соціальних стосунків за допомогою культурних, в т. ч. мовних, засобів.

Соціолінгвістика (лат. societas -- спільність і лінгвістика) -- мовознавча наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, взаємодію мови і суспільства.

Соціолінгвістичні методи -- методи, які ґрунтуються на синтезі лінгвістичних і соціологічних процедур.

Соціологічний напрям -- сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які трактують мову передусім як соціальне явище.

Споріднені мови -- мови, які походять від спільної прамови.

Спосіб словотворення -- прийом зміни твірного слова або словосполучення (його морфемної будови, звукового складу, лексичного значення), внаслідок чого утворюється нова похідна одиниця.

Стадіальність -- див. Теорія стадіальності.

Стан -- граматична категорія дієслова, якою передається взаємовідношення суб'єкта й об'єкта в процесі виконання дії.

Статистичні методи -- сукупність операцій та обчислень, використовуваних математичною статистикою для аналізу великих масивів даних, що підлягають дії значної кількості факторів, які неможливо індивідуалізувати.

Статистичні універсали -- універсалі!, які позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови. Синонім: фреквенталії.

Стилостатистика -- галузь стилістики, що досліджує авторські та функціональні стилі і жанри статистичними методами. Синонім: статистична стилістика.

Структура мови -- спосіб організації мовної системи, її внутрішня будова.

Структуралізм -- мовознавчий напрям, який розглядає мову як чітко структуровану знакову систему і прагне до суворого (наближеного до математичних наук) формального її опису.

Структурна схема речення -- абстрактний зразок речення, до складу якого входить мінімум компонентів, необхідних для його побудови.

Структурний метод -- метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.

Структурний синтаксис --див. Дистрибутивний синтаксис.

Суб'єкт (лат. sybjectum -- підкладене) -- формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідомляється у реченні; підмет.

Субзнаковий рівень мови (лат. sub -- під) -- рівень мовних оди-ниць, які не є знаками, а лише складниками знаків.

Субкод (лат. sub -- під і код) -- підвид коду, різновид коду.

Субстрат (лат. sub -- під і stratum -- шар, пласт) -- мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди витісненої місцевої мови.

Суперзнаковий рівень мови (лат. super-- над) -- рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень.

Суперстрат (лат. super -- над і stratum -- шар, пласт) -- мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним населенням.

Сценарій (італ. scenario, від лат. scaena -- сцена) -- різновид структури репрезентації, який виробляється внаслідок інтерпретації тексту, коли ключові слова й ідеї тексту створюють тематичні («сценарні») структури, що вилучаються з пам'яті на основі стандартних, стереотипних значень, приписуваних термінальним елементам.

Табу (франц. tatoou, від полінезійського tapu -- заборонений, священний) -- заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками.

Тезаурус (грец. thesauros -- скарб, скарбниця) -- див. Ідеографічні словники.

Тема висловлення (грец. thema -- те, що покладено в основу) -- компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідомлення -- те, про що стверджується у реченні (дане, відоме).

Тематичні словники -- див. Ідеографічні словники.

Теорія ієрархії мовних рівнів --теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.

Теорія ізоморфізму (грец. fsos -- рівний, однаковий і morphe -- вид, форма) --теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.

Теорія інформації-- наука, яка вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення й обчислення інформації. Синонім: інформатика.

Теорія ймовірностей -- математична наука, що вивчає способи обчислення ймовірностей одних випадкових подій за ймовірностями інших подій.

Теорія (концентричних) хвиль --теорія німецького мовознавця Йо-ганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.

Теорія мінімального зусилля --див. Закон мовної економії.

Теорія множин -- розділ математики, в якому вивчаються загальні властивості множин (сукупностей яких-небудь об'єктів).

Теорія моногенезу (грец. monos -- один і genesis -- народження, походження) -- вчення про походження людської мови з одного джерела.

Теорія номінації (лат. nominatio -- називання, найменування) -- розділ мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мовних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку найменування тощо.

Теорія родовідного дерева -- теорія німецького мовознавця Августа Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови.

Теорія стадіальності -- інтерпретація історичного розвитку мов як зміни стадій (станів), що мають універсальний характер.

Типологічне мовознавство (грец. typos -- відбиток, форма, зразок і logos -- слово, вчення) -- розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.

Типологічний метод --див. Зіставний метод.

Тон (грец. tonos -- напруження) -- наділене значеннєвістю контрастне варіювання висотно-мелодичних голосових характеристик при виголошенні мовних одиниць.

Топологічна семантика -- напрям у когнітивній лінгвістиці, який вивчає відношення між окремими значеннями слова. Див. Топологічна схема.

Топологічна схема (грец. topos -- місце і logos -- слово, вчення) -- схема, яка показує зв'язки між значеннями полісемічного слова.

Топонім (грец. topos -- місце і бпута -- ім'я, назва) -- власна назва будь-якого географічного об'єкта.

Транспозиційне значення -- найзагальніше словотвірне значення, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мови, в яку воно транспонувалося (значення предметності, процесуальності, ознаковості тощо).

Транспозиція (лат. transpositio -- перестановка) -- використання однієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї частини мови в іншу тощо).

Трансформаційна граматика -- див. Генеративна лінгвістика.

Трансформаційний аналіз -- експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.

Трансформація (лат. transformatio-- перетворення) -- закономірна зміна основної моделі (ядерної структури), що призводить до створення вторинної мовної структури.

Узгодження -- тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.

Узус (лат. usus -- користування, вживання, звичай) -- загальноприйняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.

Універсальні граматики -- граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, граматики, спільні для всіх мов.

Унілатеральна теорія знака (лат. unus -- один і latus -- сторона) -- теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вираження (значення перебуває поза знаком).

Усічення -- утворення нових слів шляхом скорочення (кілограм -- кіло).

Фактична функція мови (грец. phatos -- говорити, оповідати, вести пусті розмови) -- функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.

Фігура--фон --терміни гештальтпсихології, які використовуються в когнітивні лінгвістиці й означають когнітивну та психічну структуру (ґештальт), що характеризує людське сприйняття й інтерпретацію дійсності і не зводиться до сукупності ЇЇ частин. Частина диференційованого поля, яка інваріантно виділяється чітко відмінним способом -- фігура, все інше -- фон, основа фігури.

Філологія (грец. philologia, від phileo -- любити і logos -- слово) -- загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру народу переважно через дослідження писемних текстів.

Флексія (лат. flexio-- згинання, відхилення)-- змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.

Флективні мови -- мови, в яких провідну роль у вираженні граматичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузійні мови.

Фон --див. Фігуру.

Фонема (грец. phdnema -- звук, голос) -- мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць -- морфем і слів.

Фонетичний символізм -- див. Звукосимволізм.

Фонетичні закони -- закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звукові закони.

Фонологічна система -- сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв'язках.

Фонологічні опозиції -- лінгвально суттєві протиставлення (відмінності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозрізнення.

Фонологія (грец. phone -- звук і logos -- слово, вчення) -- розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова.

Фонотактика (грец. phone -- звук і taxis -- розташування, розміщення) -- сполучуваність фонем.

Формально-структурний синтаксис -- див. Структурний синтаксис.

Фразеологізм -- відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.

Фразеологічний проміжний рівень мови -- рівень мови, який перебуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.

Фразеологічні вирази -- стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням.

Фразеологічні єдності -- семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Фразеологічні зрощення -- семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Фразеологічні сполучення -- звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.

Фразеологія (грец. phrasis -- вираз і logos -- слово) -- 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Фрейм (англ. frame -- каркас, остов; будова, структура, система; рамка; окремий кадр фільму) -- структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні.

Фреквенталії (лат. frequens, род. відм. frequentis -- частий, численний) --див. Статистичні універсали.

Фузейні мови (лат. fusio -- плавлення) --див. Флективні мови.

Функції мови (лат. functio -- виконання, здійснення) -- призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.

Функціоналізм --див. Функціональна лінгвістика.

Функціональна лінгвістика -- сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: Функціоналізм.

Функціональний синтаксис -- 1) синтаксис, об'єктом вивчення якого є функції синтаксичних засобів у побудові зв'язного мовлення; 2) синтаксис, який використовує в дослідженні функціональний підхід (підхід від функції до засобів її вираження).

Функціонально-семантичне поле -- система різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту.

Цілеспрямований асоціативний експеримент -- методика психолінгвістичного опитування (анкетування), за якої експериментатор визначає реципієнту конкретні завдання (навести означення до слів-стимулів, оцінити в балах семантичну відстань між словами тощо).

Час -- граматична категорія дієслова, що співвідносить дію або стан з моментом мовлення.

Частини мови -- лексико-граматичні класи слів, які виділяють на основі спільності логіко-семантичних, морфологічних і синтаксичних властивостей.

Частотні словники -- словники, в яких слова розташовуються не за алфавітом, а за спадом частот, тобто в порядку від найбільш частотного до найменш частотного.

Члени речення -- мінімальні синтаксичні одиниці, які виконують у реченні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції і виражаються повнозначними словами або сполуками слів.

Школа естетичного ідеалізму -- мовознавчий напрям, представники якого критикували молодограматизм з позицій так званої естетичної філософії мови, розглядали мову як творчу діяльність індивіда.

Школа «слів і речей» -- мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.



рефераты





Рекомендуем



рефераты

ОБЪЯВЛЕНИЯ


рефераты

© «Библиотека»